До того, як ми прийшли в Товариство «Анонімнi Наркомани», ми не могли керувати власним життям. Ми не могли жити і радіти життю, як інші люди. Нам необхідно було щось інше, і нам здавалось, що наркотики це саме те.

Вживання наркотиків стало для нас важливіше за благополуччя наших сімей, наших дружин, чоловiкiв і дітей. Ми змушені були діставати наркотики за будь-яку ціну. Ми заподіяли людям багато зла, але більш всього ми нашкодили самим собі.

Будучи безвідповідальними, ми самі створювали собі проблеми. Здавалось, що ми не встані дивитись правді в очі і сприймати життя таким, яким воно є.

Багато хто з нас розумів, що вживання наркотиків – це повільне самогубство, але залежність – це такий підступний ворог, який позбавляє нас сил що-небудь змінити. Багато хто з нас звертався за допомогою до медицини, релігії або психіатрії. Але цього було недостатньо. Наша хвороба продовжувала розвиватися до тих пір, поки у відчаї ми не стали шукати допомоги один в одного в Анонімних Наркоманах. Прийшовши в AН, ми усвідомили, що ми були хворими людьми. Ми страждаєм від хвороби, яка є не виліковною.

Та все ж вона може бути призупинена на певному етапі, і тоді одужання можливе.